«Чорні ями», де зникають колосальні кошти
Вибір багатих українців на користь всюдиходів і літаків цілком зрозумілий. Сьогодні не знайдеш в Україні жодної області, яка могла б похвалитися просто хорошими (про ідеальні мова ніколи і не йшла) дорогами. Найважливіші транспортні артерії країни то підтоплені, то на них шматками відсутнє покриття, то окремі відрізки доріг перекриті для руху взагалі.
Більшість доріг в Україні будувалися після війни. Найширшу програму ліквідації бездоріжжя проводили в 1960-70-і роки, коли дороги будувалися зовсім за іншими принципами - тоді модуль пружності покриття був на другому плані. Тому ті траси, які нам дісталися, не розраховані на сьогоднішнє навантаження. А за роки незалежності України не було зроблено нічого, щоб регулярно підтримувати дороги поточним і капітальним ремонтом.
Чиновники сьогодні багато говорять про будівництво трас за принципово новою технологією, мовляв, це дозволить привести їх до європейських стандартів. Тільки ось у державних програмах з розвитку автомобільних доріг нові технології чомусь не враховані, зате приділено величезну увагу старим дорогам, і програми орієнтовані на ремонт і реконструкцію діючих магістралей.
Причини досить зрозумілі. Адже будівництво нових доріг ведеться в основному за гроші міжнародних фінансових організацій, які на відміну від нашої держави чітко контролюють, на що витрачаються гроші і як ведеться будівництво. Тому дуже вигідний ремонт дороги, а найвигідніший вид ремонту - ямковий.
За технологією яму потрібно вичистити, продути її стисненим повітрям, покрити гарячим бітумом, покласти асфальт, загладити і утрамбувати віброплитою. А багато вітчизняних шляховиків лише засипають ямку, а звітують як за повноцінні роботи. Ще більш проблематичним є облік: скільки ямок записано в звіті і скільки їх було насправді, можна тільки здогадуватися. Адже проконтролювати це дуже складно, оскільки дороги руйнуються щодня.
Середня вартість ямкового ремонту одного квадратного метра траси, обходиться бюджету, приблизно, в 200 гривень, капітальний ремонт кілометра дороги другої-третьої категорії коштує близько 500 тис. євро, тобто трохи більше п'яти мільйонів гривень. Капітальний ремонт кілометра дороги першої категорії (це найвища категорія, до неї належить, наприклад, ділянка Київ-Бориспіль) обійдеться, приблизно, знову-таки, в 15 млн гривень. Враховуючи, що капітальний ремонт потрібен майже 70% всіх українських доріг, на приведення їх до ладу країні знадобиться за найскромнішими підрахунками близько 60 млрд євро.
Правда, в останні роки в Україні будують і ремонтують дороги незважаючи ні на що. Взяти тільки одну програму підготовки до Євро-2012, фінансування якої тривало навіть у кризу. Але виявляється, що недавно побудовані українські «автобани» (наприклад, Київ-Чоп, або Київ-Одеса) псуються і руйнуються майже так само швидко, як і старі «шляхи».
Проблеми такого стану доріг експерти, як не дивно, бачать не стільки в схемах фінансування, або відкатах, скільки - в застосуванні застарілих технологій. У нашій країні будують дороги, в основному, з асфальтобетону. Покриття з асфальтобетону дуже погано переносить і холод, і спеку. А живуть такі покриття в наших кліматичних умовах 2-3 роки. Після чого потребують ремонту.
Потім, експерти відзначають, що частина коштів, що виділяються на будівництво доріг, просто не йде за призначенням. Адже офіційні цифри вартості будівництва доріг в Україні та країнах ЄС відрізняються не дуже сильно, а якість - в рази. В Україні квадратний метр готової дороги другої категорії коштує близько 107 євро, у Великобританії - 129, у Польщі - 132, а в Чехії - 122 євро.
У країнах ЄС будівельні компанії підписують гарантійні зобов'язання строком на п'ять-десять років, згідно з якими підрядник ремонтує трасу за свій рахунок у разі виходу її з ладу за цей час. В Україні такі терміни істотно менші. Компанія-підрядник надає гарантію на дорожнє покриття на три роки при належній експлуатації.
Дотримання норм експлуатації покладається в нашій країні на облавтодор, ця організація повинна стежити за станом доріг. Якщо гарантія не закінчилася, а дорожнє полотно зруйнувалося, то створена комісія, визначає причину руйнування. Ремонт повинна оплачувати винна сторона. Тільки, на жаль, прикладів, коли підрядника примусово змушували б проводити ремонт за свій рахунок, в Україні поки немає. Висновок: дурні ми, бо дозволяємо будувати погані дороги за наші ж гроші.
Загадкові білоруси та розумні китайці
Наша держава переплачує будівельникам десятки мільярдів доларів і упускає вигоду на ще більші суми просто тому, що ті, хто асоціює себе з державою, є не «державниками», а «кормящимися». Тому сподіватися на те, що українські дороги в осяжному майбутньому порадують автовласників, наївно.
Для цього потрібна реформа: необхідно жорсткіше прописувати кваліфікаційні умови в тендерах, не дозволяти підвищувати вартість будівництва дороги після тендера. Адже що відбувається? Компанія-одноденка виграє конкурс, вказавши ціни «А», а потім збільшує вартість робіт до ціни «Б», залучає в якості субпідрядника якусь солідну фірму, знімаючи вершки. Необхідно створювати «чорний» список компаній, дороги яких розсипаються через рік-два. Треба скасувати «ямковий ремонт», який неможливо контролювати. І головне, це, звичайно реформування галузі. Зараз одна структура і проект робить, і будує, і сама себе контролює.
І тоді погода «раптом» не буде наносити такого великого збитку українським магістралям. Щоб у цьому переконатися, зовсім необов'язково їздити по німецьких або фінських автобанах. Можна зазирнути в сусідню Білорусь, де погода така ж, як в Житомирській або Чернігівській областях. Взимку білоруси чомусь повністю прибирають сніг на своїх трасах - на відміну від українців, у яких снігові завали завжди паралізують рух.
«Хитрі» білоруси чомусь використовують нові технології при будівництві доріг. Крім того, там дуже суворий контроль над витрачанням коштів та якістю будівництва, та й сама система управління автомобільними дорогами добре налагоджена, в її основу покладено лінійний принцип обслуговування. Управління місцевими дорогами відбувається за територіальним (районним) принципом. А ще, з 2005 року в Білорусі (ось дивні люди!) введений незалежний технічний нагляд за роботами.
З початку року в Україні побудовано і відремонтовано понад 1700 км автодоріг. Це, звичайно, дуже добре. Правда, в Китаї за 10 днів будують більше 2 тис. км доріг.
А чи знаєте ви, як Китай будує дороги, які служать 20 років? Будівництвом доріг у Китаї займається держава, і більшість з них - безкоштовні. У Китаї до доріг ставляться як до важливого інструменту зміцнення державності, темпи будівництва досягають 30 тисяч кілометрів багатосмугових автострад в рік, а технології забезпечують експлуатацію в 20-25 років.
Китайці не роблять нічого надприродного: вони просто враховують темпи зростання добробуту громадян, збільшення числа машин і зростання обсягів вантажних перевезень. Що стосується низької вартості їх доріг, вона пояснюється дешевизною робочої сили, матеріалів і хорошою організацією будівництва.
У Китаї орієнтуються на витрати, що існують в інших країнах, знижують їх в півтора-два рази і ці суми пред'являють підрядникам. В Україні, наприклад, гроші виділяються виходячи з того, скільки було витрачено в минулих періодах. У Китаї оплата в значній частині проводиться за підсумком робіт.
У нас підряднику відразу виділяються гроші, а якість приймається практично будь-якою. У Китаї підрядник з отриманої суми страхує дорогу, і ремонт здійснюється не з бюджетних коштів, а з страхових. Та й «корупційний податок» там куди менший, ніж, наприклад, у нас. Ось скільки коштує 1 кілометр чотирьохсмугової автостради: Китай - $2,9 млн, Бразилія - $3,6 млн, Росія - $12,9 млн (траса Москва - Санкт-Петербург з 15-го по 58-й км - $134 млн; четверте кільце Москви - близько $400 млн.) А по Україні чомусь даних немає...
І все-таки: чому у нас погані дороги?
Це питання ми поставили цілому ряду експертів. І ось що нам розповіли.
Для початку давайте собі уявимо таку картину. Сіла людина, скажімо в Миколаєві в свій автомобіль (вантажівка, автобус) і поїхала до Києва. А дороги широкосмугові, класні - стакан з водою не проллється. Людина отримала справжнє задоволення і майже не втомилася від дороги. Добре? Для людини так, але не для економіки країни. Справа в тому що погані дороги дають роботу:
- будівельним фірмам;
- різним НДІ, трестам - хто розробляє і проектує;
- бетонним, асфальтовим заводам, кар'єрам, що виробляють щебінь;
- виробникам дорожньо-будівельної техніки;
- виробникам/покупцям самоскидів: понад 70% продажів автомобілів КАМАЗ припадають на самоскиди;
- нафтопереробним заводам - при добрій їзді машина споживає менше палива;
- виробникам реагентів
- обслуговуючим організаціям - ті, хто прибирає сніг, насипає пісок;
- сервісним станціям.
Поки ці підприємства працюють - держава отримує податки і соціальну стабільність. Уявіть, що дороги у нас просто ідеальні, і в найближчі 5 років на дорогах не потрібен ремонт. Це означає, що будуть величезні скорочення людей на зазначених вище підприємствах, зростання безробіття, коротше - соціальна нестабільність. (У багатьох країнах при укладанні дороги використовують базальтову сітку, завдяки якій термін служби покриття зростає в чотири-п'ять разів. Деякі фірми не раз пропонували випускати базальтову сітку, але в одній з держстуктур прямо сказали: у разі застосування цієї технології наші люди залишаться без роботи).
І якщо перейти на нові технології, це позбавить дуже багатьох - як фірм, так і фіз.осіб - величезних заробітків. Так кому вони потрібні? Тому їх просто не помічають. Механізмів масового впровадження нових технологій в Україні сьогодні не існує, інженери і вчені фактично відсторонені від пошуку нових рішень в будівництві, а технічні стандарти або застаріли, або вже начисто відсутні.
Ось і виходить: на морально застарілому обладнанні створюється морально застаріла техніка, яка будує морально застарілі дороги. Тому наші дороги вимагають постійного ремонту (робота для дорожніх служб і виробників спецтехніки), постійно ламаються вантажівки (процвітає сервіс і торгівля зап.частинами).
Чому гарні дороги в розвинених країнах? А ці країни живуть не в індустріальній епосі, а в цифровій. Ситуація змінитися коли наша країна дійсно перейде на інноваційні рейки. Коли з індустріальної епохи (де панують моно-міста) у нас буде пост-індустріальна епоха, а там, дивись, і до цифрової ери рукою подати. Але це вже зовсім інша історія.
***
Немає коментарів:
Дописати коментар